Смаки століть: гастрономічна історія Львова

Від австрійських кав'ярень до підпільних криївок — їжа, що розповідає про місто

Львів · 15 stops · 5.5 km · ~2.0 h · Generated

  1. 1. Віденська кав'ярня — найстаріша кафе міста

    проспект Свободи, 12, Львів

    Ми стоїмо перед будинком, який зберігає в собі майже двісті років кавової історії Львова. Це Віденська кав'Ярня... найстаріше кафе міста.

    Тисяча вісімсот двадцять дев'ятий рік. Купець Карл Гартман на ділянці поблизу давнього костелу єзуїтів, на площі Святого Духа, розпочинає будівництво кам'яниці. Будинок зводять у стилі Ампіру за проектом архітектора Матео Брезані. І ось що цікаво... кав'ярня виникла на правому березі річки Полтви, яка тоді ще відкрито текла через центр міста. Уявіть: ви сидите з філіжанкою кави, а за вікном... тече справжня Річка! Лише у тисяча вісімсот вісімдесят сьомому — вісімдесят восьмому роках Полтву сховали в колектори під землею. Вона тече там і досі, просто під вашими ногами.

    А чому, власне, Віденська? Кав'ярня від самого початку називалася так, адже Відень був столицею, на яку рівнялися інші міста. Львів наслідував його в забудові, розвитку культури, мистецтва та відкритті ресторацій.

    Після Гартмана закладом керували жінки його родини. Спочатку дружина засновника Климентина Гартман, а потім її донька Ірена Рюстель. Після тисяча вісімсот сімдесятого року кав'ярню купила родина Зібер. Пані Зіберова відкрила тут буфет із рогаликами та ромовими тістечками, слава про які розлетілася далеко за межі Львова!

    А на початку двадцятого століття кав'ярню чекала Розкішна трансформація! У тисяча дев'ятсот другому — третьому роках новий власник, промисловець Кароль Чуджак, запросив художників Крупського та Зайховського, і вони декорували інтер'єр у модному сецесійному стилі.

    Відвідувачами Віденки були найвідоміші львів'яни: Михайло Грушевський, генерал Тарнавський, композитор Станіслав Людкевич, Володимир Гнатюк, Іван Франко. Також зустрічі тут призначали міські урядовці.

    А ось історія, яку мало хто знає. Наприкінці тисяча дев'ятсот вісімнадцятого року найстаріша кав'ярня ледве не Втратила свою назву! Патріоти намагалися знищити всі згадки про минуле під владою Австро-Угорщини. Вважайте... саму назву «Віденська» хотіли стерти з вивіски! На захист став історик Чоловський, відомий захисник львівських традицій. І назва вціліла. Вона пережила імперії, війни, радянську окупацію... і дожила до наших днів.

    Вже у тисяча вісімсот сорок першому році німецький мандрівник Йоганн Ґеорг Коль писав, що Лемберг має кращі й елегантніші кав'ярні, ніж Дрезден та інші німецькі міста подібного розміру. І все починалося Саме тут, за цими стінами.

  2. 2. Кав'ярня «Штука» — привид довоєнного Львова

    вулиця Котлярська, 8, Львів

    Зупиніться на мить і подивіться на фасад будинку номер вісім по вулиці Котлярській. Бачите ці напівстерті літери, що ледь проступають крізь шари фарби? Це так звані «написи-привиди» — або, як кажуть у світі, ghost signs. Послання з минулого, які місто намагалося забути... але не змогло.

    Ця триповерхова кам'яниця належала колись родині Кранців і була зведена у тисяча вісімсот дев'яностих роках у стилі історизму. На першому поверсі до сьогодні збереглися старі металеві жалюзі та рекламні написи Польською та Їдиш — зокрема, палітурника й торговця канцелярськими товарами ОзіАша Лайба Шахта. А на початку двадцятого століття тут працювала «Гебрейська кухня» Якова Штрога, і на подвір'ї діяла фабрика ниток «Золотий корабель» Якуба Заума.

    Чому ці написи взагалі вціліли? Бо коли в тисяча дев'ятсот тридцять дев'ятому прийшла радянська влада, більшість вивісок замалювали або заштукатурили — щоб стерти будь-яку згадку про мови, крім російської. Майже п'ятдесят років ці написи ховалися під шарами фарби. І лише коли будинки почали ремонтувати — привиди повернулися.

    У дві тисячі сьомому році власник кав'ярні «Штука» відновив оригінальні рекламні написи польських часів. А сама назва «Штука» — це «мистецтво» польською. І це не випадково! Бо сто років тому, у тисяча дев'ятсот дев'ятому, Фердинанд Турлінський відкрив у Львові кав'ярню з такою ж назвою на вулиці Театральній. Композитор Станіслав Людкевич згадував, що туди ходили не просто на каву, а на особливий настрій, який огортав відвідувачів у сутінках.

    Сама вулиця Котлярська була прокладена у тисяча вісімсот вісімдесят п'ятому році, і назву отримала від майстерень з виробництва котлів, які тримали тут родини НухІма Бальштайна та Соломона Шранца. Це був простий ремісничий квартал на межі Жовківського передмістя. А тепер — погляньте на відреставрований фасад із декоративними вазами та ліпниною — і на ті самі привиди вивісок внизу. Два світи на одній стіні.

  3. 3. Газова Лампа — ресторан-музей із найбільшою колекцією ламп

    вулиця Вірменська, 20, Львів

    Зупиніться на мить біля цього будинку на вулиці Вірменській, двадцять... і зверніть увагу на бронзову скульптуру двох чоловіків біля входу. Це Ігнатій Лукасевич та Ян Зег — люди, які подарували світові Світло. Буквально.

    Тисяча вісімсот п'ятдесят третій рік. У підвалі львівської аптеки «Під Золотою Зіркою» на вулиці Коперника двоє молодих фармацевтів отримують дивне завдання від свого господаря Петра Міколяша... виготовити горілку з нафти! Так, ви не помилились — горілку з нафти. Бориславський підприємець Абрагам Шрайнер привіз бочки чорної ропи і переконав аптекаря, що це буде золота жила.

    Горілка, звісно, не вийшла. Але після місяців експериментів... і кількох потужних вибухів у підвалі... Зег і Лукасевич отримали речовину, яка горіла яскраво, рівно і без кіптяви. Це був Гас. Вони замовили у місцевого бляхаря АдАма Братковського спеціальну металеву лампу з ґнотом. І тридцятого березня тисяча вісімсот п'ятдесят третього року ця лампа Вперше засвітилась у вітрині аптеки. Одна лампа давала стільки світла, як вісім — десять воскових свічок!

    Але ось що найдивовижніше. Львів'яни... не зацікавились. Замовлень не було. І все змінила одна ніч. Тридцять першого липня того ж року хірург Загорський у львівському госпіталі мав терміново оперувати пацієнта Владислава Холецького. Вночі. При свічках це було неможливо. Тоді принесли гасові лампи — і операція вдалася! Це була Перша в історії нічна хірургічна операція при штучному освітленні.

    А тепер — іронія долі! Шрайнер, зрозумівши, що горілка з нафти провалилась, схопив зразок лампи і помчав до Відня, продавши її підприємцю Дітмару. Той запустив масове виробництво — і лампу стали називати... «віденською»! Львів'яни втратили право на власний винахід.

    Сьогодні тут, у ресторації-музеї «Гасова Лямпа», зібрано п'ятсот двадцять вісім гасових ламп — друга за розміром колекція в Європі. Серед них — настільні лампи імператора Франца-Йосифа та Джузеппе Гарібальді. А пам'ятник біля входу створив скульптор Володимир Цісарик — щоб Львів нарешті отримав визнання як місто, яке подарувало планеті сучасне освітлення.

  4. 4. Ресторан «Атлас» — де народився перший платний туалет

    площа Ринок, 45, Львів

    Ось вся потрібна інформація зібрана. Тепер напишу нарацію.

    Ми стоїмо біля будинку номер сорок п'ять на площі Ринок... і це не просто адреса. Це місце, де наприкінці дев'ятнадцятого століття з'явилася найславетніша кнайпа Львова — «Атлясс».

    Назва пішла від прізвища першого господаря — М. Л. Атлясса, знаменитого єврейського горілчаного монополіста, винахідника легендарних напоїв «Сметанківки» та «Атлясівки». Саме його настоянки зробили цей заклад культовим.

    Згодом кнайпа перейшла до зятя Атлясса — Едзя Тарлерського. І от тут починається найцікавіше. Напої у Едзя були чудовими, здебільшого власного виробництва, а кухня — вишукана і смачна. Найпопулярнішою з горілок була «Немувка», названа на честь постійного гостя кав'ярні, відомого львівського поета Генріха Збежовського на прізвисько Нем.

    Кав'ярня працювала Цілодобово! Найстійкіші завсідники влаштовували семидесятигодинні марафони — пили та їли без перерви. Сімдесят годин... це майже три доби!

    За одним столом можна було побачити поета та ксьондза, генерала та художника. Тут сперечалися, жартували, читали вірші. А одне з правил закладу звучало так: «Тарілки, склянки та стільці для захисту політичних та релігійних переконань не використовувати».

    А тепер... найкраща історія. У тисяча дев'ятсот двадцять восьмому році Едвард Тарлерський посадив біля клозету бабусю, яка нібито збирала гроші на нову спідницю. Так з'явився Перший у Львові платний туалет! Тарлерський дозволяв усім за символічну плату заходити до туалету «Атляссу». Охочих було багато, бо на площі Ринок тоді був базар. І відтоді, як хтось хотів піти до вбиральні, казав: «Іду до пана Едзя». Цей вислів став крилатим у Львові на десятиліття.

    Радянська влада конфіскувала все майно пана Едзя. Але йому пощастило вислизнути з рук Нквс... і він закінчив життя в Австралії простим робітником пральні. Від власника найславетнішого ресторану Львова — до пральні на іншому кінці світу.

    Після війни кнайпу закрили, а естафету перехопило... трикотажне ательє, яке проіснувало тут аж до розпаду Радянського Союзу. Уявляєте? Замість горілки та поезії — светри та панчохи.

    Лише у дві тисячі одинадцятому році «Атляс» знову відчинив двері для львів'ян та гостей міста. Сьогодні тут можна побачити статую тієї самої бабці Клозетової... і навіть зайти «до пана Едзя».

  5. 5. Ресторан «Бачевський» — спадщина знаменитої ґуральні

    вулиця Шевська, 8, Львів

    Ви стоїте перед кам'яницею на вулиці Шевській, вісім... Ця вулиця — одна з найстаріших у Львові, відома з документів ще з тисяча чотириста сорок другого року. А назва її — від шевців, тобто чоботарів, що тут колись працювали.

    Але сьогодні ця адреса звучить зовсім інакше. Тут — ресторація Бачевських, і за цим ім'ям ховається одна з найнеймовірніших бізнес-історій старої Європи.

    Чи знали ви, що ця кам'яниця була збудована ще у тисяча сімсот сімдесят восьмому році, ймовірно за проєктом архітектора АнтОна КосИнського? А вже з кінця дев'ятнадцятого століття саме тут, на першому поверсі, розташовувався склад продукції легендарної фірми «Йот А Бачевський»!

    А тепер — сама історія. Тисяча сімсот вісімдесят другий рік. Єврейський підприємець Ляйб БачЕлес засновує маленьку ґуральню в селі ВибрАнівка під Львовом. Здавалося б — звичайна сільська горілка... Але його син ЛеопОльд МаксимілІан переніс виробництво на ЗнесІння, змінив прізвище на Бачевський — і почалась Імперія.

    Онук засновника, ЮзЕф АдАм, став справжнім генієм маркетингу! Він наливав горілку в маленькі склянки й роздавав перехожим просто на вулиці. Він першим у ЦентрАльній Європі почав продавати алкоголь не в пляшках, а в кришталевих карАфах! А на ВсесвІтній виставці у Львові тисяча вісімсот дев'яносто четвертого року побудував павільйон у формі гігантської карАфи — про нього писали усі львівські газети.

    На етикетках горілки Бачевських було написано... «Єдина горілка порівнянної якості виробляється фірмою П'єр СмірнОфф у РосІї». І фірма СмірнОфф у відповідь друкувала такі самі етикетки! Два горілчані гіганти — рекламували один одного.

    Компанія отримала статус постачальника ІмперАторського і КоролІвського двору Габсбургів. Настоянку Бачевських полюбляв сам імператор Франц-Йосиф. А слово «Бачевський» у польській літературі стало синонімом слова «горілка».

    Трагічний фінал настав у вересні тисяча дев'ятсот тридцять дев'ятого: фабрику розбомбив ЛюфтвАффе. А навесні тисяча дев'ятсот сорокового року радянські спецслужби вбили останніх власників — АдАма і СтефАна Бачевських. Але пам'ять — залишилась. І сьогодні ви стоїте саме там, де колись зберігалися ті самі легендарні карАфи.

  6. 6. Pravda Beer Theatre — пивовар і сцена в одному

    площа Ринок, 32, Львів

    Pravda Beer Theatre — пивовар і сцена в одному

    Зупиніться на мить і подивіться на цю будівлю. Площа Ринок, тридцять два... Здається — звичайний ресторан. Але за цими стінами — шість століть драматичної історії.

    Колись на цьому місці стояли п'ять давніх кам'яниць шістнадцятого-сімнадцятого століть. Одна з них належала львівському лавникові Урбану Фрізеру, інша — заможному купцеві Штанцлю Шольцу, який володів залізними рудниками навколо Львова і був одним із найбагатших мешканців міста. А наприкінці вісімнадцятого століття капітан Домінік Вільчек скупив сусідні будинки і об'єднав їх в одну велику кам'яницю.

    Але у тисяча дев'ятсот дванадцятому році все змінилося! За проєктом архітектора Міхала Лужецького фірма Едмунда Жиховича зводить тут модерновий торговий дім для родини Ціпперів — ювелірів і годинникарів. Це був Перший львівський універмаг! Його назвали «Траст» — і він одразу потрапив під критику через свою надмірну висоту... двадцять шість метрів, що порушувало гармонію забудови Ринку.

    До Другої світової тут працювала фірмова крамниця ювелірних виробів та годинників. Потім — радянський універмаг Цум. А у дві тисячі чотирнадцятому році в цих стінах народилася «Правда»... пивна революція у самому серці Львова.

    Чеська інженерія, бельгійські консультанти, німецька лінія розливу, іспанська система подачі, американський пивовар — здається, вся планета допомагала запустити цю пивоварню! І вже за пів року їхній стаут «Від Сяну до Дону» здобув бронзу на Brussels Beer Challenge. Потім — срібло, а потім і золото. Їхнє пиво «Червоні очі» взяло золото у дві тисячі шістнадцятому. А пиво «ЧорнобаЇвка»... ну, ви здогадуєтесь, на честь чого воно назване... отримало медалі у двадцять другому і двадцять третьому роках.

    А чи знаєте ви, що львівське пивоваріння сягає п'ятнадцятого століття? Перший статут пивоварного цеху датується тисяча чотириста двадцять п'ятим роком, а у тисяча п'ятсот тридцять третьому польський король видав указ, що регламентував варіння пива у місті. Львівське пиво було настільки якісним, що його возили аж до Баварії — шість тижнів дороги на волах, і воно не псувалось! Так що «Правда» — це не просто модний крафтовий бар. Це продовження шестисотлітньої пивної традиції міста Лева.

  7. 7. Grand Cafe Leopolis — кав'ярня з фотографіями-хроніками

    площа Ринок, 1, Львів

    Ви стоїте перед будівлею, яка тримає владу над цим містом уже понад шістсот років. Це Львівська Ратуша... площа Ринок, один. Саме тут, на першому поверсі, ховається одна з найнезвичайніших кав'ярень Львова — Ґранд Кафе ЛеОполіс.

    Зайшовши всередину, ви опинитеся в просторі, де стіни вкриті... ні, не картинами, а Пам'Яттю. Близько семисот історичних фотографій розповідають про Львів, якого давно немає. Чи знали ви, наприклад, що прямо в межах міста колись працював справжній лижний трамплін? У тисяча дев'ятсот двадцять шостому році на пагорбах Кайзервальду, сьогоднішнього Знесіння, збудували дерев'яну конструкцію заввишки вісім метрів із розбігом сімдесят шість метрів. Преса називала його найкрасивішим трампліном у Польщі! Львів'яни стрибали на лижах... посеред міста.

    А ось інша історія зі стін кав'ярні. У тисяча вісімсот дев'яносто четвертому році в СтрИйському парку запустили канатну дорогу... на газовому моторі! Вона рухалася зі швидкістю один і три десятих метра на секунду і долала двісті метрів — все це в рамках грандіозної Крайової виставки, яку відвідало понад півтора мільйона осіб.

    Але зверніть увагу й на саму будівлю, в якій ви п'єте каву. Ратуша, що стоїть зараз — вже Четверта на цьому місці. Першу дерев'яну звели в п'ятдесятих-шістдесятих роках чотирнадцятого століття, коли Львів отримав МаґдебУрзьке право. Пожежі знищували одну за одною... У тисяча п'ятсот двадцять сьомому великий вогонь поглинув половину міста. Нинішню будівлю заклали двадцять першого жовтня тисяча вісімсот двадцять сьомого року, а наріжний камінь освятив архієпископ Анджей Анквіч у присутності губернатора та бурґомістра. У камінь помістили капсулу з пам'ятним актом і тогочасними монетами.

    І ще одна деталь, яка точно не залишить вас байдужими. Фірмове тістечко ЛеОполіс готується за суворим регламентом: рівно дванадцять годин після нанесення крему на коржі... і лише дванадцять годин на продаж. Кожне тістечко отримує власний номер у спеціальній реєстраційній книзі. Ніби паспорт... для десерту.

    Озирніться довкола. Вежа ратуші сягає шістдесяти п'яти метрів — найвища ратуша в Україні. А площу оточують рівно сорок чотири кам'яниці. Кожна — з власною історією, кожна — як окрема глава великої книги цього міста.

  8. 8. Крийівка — підпільна таверна УПА

    площа Ринок, 14, Львів

    Зупиніться на мить і подивіться на цей будинок... площа Ринок, чотирнадцять. Непримітний фасад, жодної вивіски. Але під ним ховається один із найвідоміших ресторанів Європи. Це... КриЇвка.

    Сама будівля — Кам'яниця Венеційська, пам'ятка архітектури національного значення. Її перебудували у тисяча п'ятсот вісімдесят дев'ятому році за замовленням АнтОніо МассАрі — консула Венеційської республіки у Львові. Проєкт виконав легендарний архітектор Павло РимлЯнин. Якщо підніміте очі, побачите над порталом крилатого лева Святого Марка з розкритою книгою — герб ВенЕції. Отже, ще за чотириста років до появи ресторану, це місце вже було пов'язане з таємницями і дипломатією.

    А тепер... уявіть вересень дві тисячі сьомого року. Троє молодих львівських підприємців — АндрІй ХудО, ЮркО НазарУк і ДмитрО ГерасІмов — засновують холдинг під назвою Фест. І Першим їхнім великим проєктом стає саме КриЇвка. За перший місяць роботи сюди завітали понад п'ятдесят тисяч відвідувачів!

    Щоб потрапити всередину, потрібно постукати у важкі дерев'яні двері. Відкриється маленьке віконце, і суворий чоловік у формі вояка Упа вигукне: "Слава Україні!" Ви маєте відповісти правильне гасло... "Героям слава!" Це було реальне привітання, яким бійці Української Повстанської Армії впізнавали своїх під час підпільної боротьби. Потім вас "перевірять" чаркою медовухи... на випадок, раптом ви шпигун.

    Усередині — кілька поверхів Під землею! Дерев'яні бруси, тьмяне світло старих ламп, зброя на стінах, історичні фотографії та карти. Страви подають у військовому посуді, а в меню — назви на кшталт "Вечеря лісового гауляйтера". Є навіть справжній тир, де можна пострілити, наче на повстанському вишколі.

    А чи знали ви, що на момент свого відкриття гасло "Слава Україні — Героям слава" було зовсім не таким поширеним, як зараз? КриЇвка почала популяризувати його задовго до того, як воно стало загальнонаціональним привітанням. Маленький ресторан у підвалі Венеційської кам'яниці... який непомітно змінив культурний код цілої країни.

  9. 9. Пяна Вишня — святиня вишневої наливки

    площа Ринок, 11, Львів

    1. Pyana Vyshnya opened in 2015 at Rynok Square 11 2. Created by!Fest holding (Andriy Khudo, Dmytro Herasimov, Yurko Nazaruk - founded 2007) 3. The building at Rynok 11 is the Yustglyatsivska kamyanytsia (built 16th century for Yodok Glyach) 4. Cherry liqueur tradition goes back centuries in Lviv 5. The drink is 17.5% Abv, made with cognac spirit and select cherries 6. The bar has become a cultural phenomenon 7. In old Lviv, each house had its own name, no numbering 8. The building is registered as a national architecture monument

    Зупиніться на мить і подивіться навколо. Ви стоїте на площі Ринок... саме в серці Львова, де вже понад п'ятсот років вирує міське життя. Ця площа є складником пам'ятки всесвітньої спадщини Юнеско, внесеної до списку у тисяча дев'ятсот дев'яносто восьмому році. А перед вами... будинок номер одинадцять. Кам'яниця Юстгляцівська.

    Чи знаєте ви, що колись у Львові будинки не мали номерів? Нумерації не було — кожна кам'яниця мала назву від прізвища власника або за елементами оформлення фасаду: «Під Левом», «Під Оленем». Цей конкретний будинок був збудований у шістнадцятому столітті для львівського райці та бурмістра Йодока Гляча. Кам'яниця — пам'ятка архітектури національного значення. Столітнє каміння пам'ятає купців, ремісників, банкети і навіть... пожежі.

    А тепер зайдіть усередину. Бо саме тут, у дві тисячі п'ятнадцятому році відкрилася перша «П'яна Вишня» — в самому серці Львова. Крамничка, що стала справжнім культурним феноменом!

    Підніміть очі — під стелею висить гігантська червона люстра, зібрана з десятків пляшок. А в повітрі витає солодкий аромат вишневої настоянки. П'яна Вишня має міцність сімнадцять з половиною градусів, настояна на коньячному спирті та відбірних вишнях.

    Але найцікавіше — цій традиції Століття. П'яну вишню здавна у Львові настоювали у кожній хаті. Кожна львівська господиня робила ту настоянку, і кожна панєнка знала той смак. Львівські хлопи швидко дізналися той рецепт і на всі здибанки чи шпацер брали з собою фляжчину П'яної Вишні. Це була НЕ просто випивка... це був ритуал залицяння, спосіб завоювати серце.

    Кажуть... ця настоянка допомагає знайти кохання з сімнадцятого століття.

    Заклад створив «Холдинг емоцій Фест». Ця мережа креативних ресторанів заснована дві тисячі сьомого року Львові трьома підприємцями: Андрієм Худо, Дмитром Герасімовим та Юрком Назаруком. Саме вони перетворили старовинний рецепт на міський бренд. Сьогодні «П'яна Вишня» працює у Львові та ще восьми містах України, а також у Польщі та Молдові.

    А тепер уявіть: натовпи людей усередині та біля бару на площі Ринок — барменів тут знають в обличчя, кажуть, такого не бачили в жодному іншому барі. Тут п'ють повільно, розмовляють із друзями... і зазвичай просять ще одну.

    Візьміть свою порцію, вийдіть на бруківку площі Ринок. Тримайте кришталеву чарку з тим самим рубіновим напоєм, який львівські панянки смакували століття тому. І пам'ятайте: це не просто наливка. Це... рідка історія Львова.

  10. 10. Ресторан «Масох-кафе» — заклад на честь уродженця Львова

    вулиця Сербська, 7, Львів

    Зупиніться на мить біля цього будинку на вулиці Серб­ській, сім. Перед вами... напевно, найпровокативніший ресторан Льво­ва. Але за епатажним фасадом ховається історія, від якої захоплює подих.

    Двадцять сьомого січня тисяча вісімсот тридцять шостого року саме тут, у Льво­ві, в родині поліцай-президента Королівства Галичи­ни та Володими­рії, народився хлопчик на ім'я Леопольд. Повне його ім'я вражає... Леопольд Франціск Йоган Фердинанд Марія Еквес фон ЗА­хер-МА­зох, Рицар фон Кроненталь. Як думаєте, чим прославився цей львів'янин на весь світ?

    Його мати Шарлот­та була донькою ректора Львівського університету Фран­ца фон МА­зоха. Щоби рід дружини не перервався, батько приєднав дівоче прізвище дружини до свого. Так у тисяча вісімсот тридцять восьмому році, з імператорського дозволу, маленький Леопольд перетворився на ЗА­хер-МА­зоха.

    А тепер... найцікавіше. Немовля було таке кволе, що надії на виживання майже не було. Його здоров'я почало покращуватись лише після того, як його віддали на вигодовування українській селянці з містечка Вин­ники під Льво­вом. Годувальниця Гандзя не лише виходила хлопця, а й збудила його уяву завдяки постійним мандрам у світ пісень, казок і легенд. Згодом ЗА­хер-МА­зох багато з почутого від улюбленої годувальниці вплів у канву своїх німецькомовних новел.

    А ось те, чого він точно НЕ хотів! У тисяча вісімсот вісімдесят шостому році психіатр РІ­хард фон Крафт-Е­бінг ввів нове поняття у психіатрії, пов'язане з творчістю письменника... мазохізм. Прізвище львів'янина стало медичним терміном Без його згоди! Уявіть... ви пишете серйозну літературу, а вас перетворюють на діагноз.

    Ще тисяча вісімсот восьмидесятого року львівський журнал «Зоря» докоряв українцям за недооцінку письменника, який «перший з чужинців так звеличив наш народ».

    А сама будівля, де розташоване кафе? Кам'яниця на Серб­ській, сім, була зведена у сімнадцятому столітті на місці попередньої, і належала родині Кастел­лі. Вона зберегла характерні риси львівського ренесансного будинку. А найдавніша назва вулиці Серб­ської, згадана у хроніках тисяча чотириста дев'яносто першого року, звучала латиною як «ФО­рі пекО­рум Пляте­а», що буквально означало «місце для торгівлі худобою». Так що колись тут пахло не кавою, а... волами з Поділ­ля та Молдо­ви.

    У дві тисячі сьомому році в цих приміщеннях та підвалах облаштували МА­зох-кафе. Біля входу вас зустрічає бронзова скульптура письменника. Потріть його кишеню... кажуть, це приносить удачу. А всередині вас чекає зустріч із офіціантами в шкіряних костюмах і меню з афродизіаками. Провокативно? Безумовно. Але пам'ятайте... справжній Леопольд фон ЗА­хер-МА­зох був перш за все тонким знавцем галицької душі, а не тим діагнозом, на який його перетворила історія.

  11. 11. Ресторан «Трапезна ідей» — галицька кухня в підвалах монастиря

    вулиця Валова, 18а, Львів

    Зупиніться на мить. Відчуваєте цю прохолоду? Цей запах старого каменю і трав? Ви стоїте біля входу до «ТрапЕзної ідЕй» — ресторану справжньої галицької кухні, схованого в пивницях, яким понад чотириста років.

    Ці склепіння — частина найбільшого кляШтору Львова, монастиря отців бернардИнців. Їхня історія починається тисяча чотириста шістдесятого року, коли подільський воєвода Андрій ОдровОнж пожертвував кошти на будівництво дерев'яного монастиря з каплицею святого Андрія біля ГалИцької брами. Але доля цього місця була драматичною... Перший монастир згорів уже через чотири роки, у тисяча чотириста шістдесят четвертому, після страшної чуми, коли вижив лише Один з п'яти монахів, а перелякані міщани спалили обитель. Другий дерев'яний монастир знищили молдавські війська господаря Богдана Третього Кривого у тисяча п'ятсот дев'ятому.

    А звідки ж тоді ці масивні кам'яні стіни? Мурований комплекс звели між тисяча шестисотим і тисяча шістсот тридцятим роками за проектом знаменитого Павла РимлЯніна. Але от що цікаво — король Сигізмунд Третій Ваза дозволив будувати лише за умови, що монастир стане Фортецею з власними укріпленнями. І справді — у тисяча шістсот сорок восьмому році саме ця монастирська твердиня захистила Львів від штурму Богдана ХмельнИцького.

    А назва вулиці ВалОвої, де ви зараз стоїте, свідчить про те, що саме тут, між монастирем і містом, проходив оборонний вал.

    Тепер спустіться сходами під ці склепіння. Слово «трапЕзна» — не випадкове. Так здавна називали великі монастирські зали для спільного вживання їжі братами-монахами. У розквіт обителі тут мешкало сімдесят три ченці — уявіть, як вони сідали за довгі столи під цими самими арками!

    У тисяча сімсот вісімдесят четвертому році Австрійська влада перетворила келії на Архів давніх актів — і сьогодні це Найбільший історичний архів України, де зберігаються документи з дванадцятого століття! А ось у пивницях з тисяча дев'ятсот дев'яносто другого року оселився Музей Ідей, заснований художником Олесем ДзИндрою, і саме тут з'явилася «ТрапЕзна». Монастирський борщ, ребра кабана, цибулевий пиріг та домашні настоянки — під склепіннями, де колись молилися та оборонялися, тепер смакують їжу за рецептами, що не змінювалися століттями.

  12. 12. Цукерня — мистецтво у солодощах

    вулиця Старо-Єврейська, 3, Львів

    Ви стоїте на вулиці Староєврейській — одній із найдавніших у Львові. Чотириста метрів бруківки, прокладених ще у тринадцятому столітті. А перед вами — «Цукерня», затишна кондитерська, яка від двохтисячного року зберігає дух галицького кулінарного мистецтва.

    Але перш ніж ми поговоримо про солодощі... зупиніться. Подивіться під ноги. Ця базальтова бруківка пам'ятає часи, коли вулиця мала зовсім іншу назву — Бидляча, бо тут торгували худобою. Потім вона стала Зарванською, Векслярською — від міняльних контор, де працювали Векслярі. І лише у тисяча дев'ятсот дев'яностому році отримала свою сучасну назву — на честь середньовічного єврейського кварталу, що починався звідси.

    А квартал цей був справжньою фортецею. З одного боку його захищали стіни Міського Арсеналу, з інших — щільна забудова. Потрапити всередину можна було лише через єдиний вхід — так звану «жидівську Браму», яку кожного вечора наглухо зачиняли.

    Перед Другою світовою війною євреї становили близько Третини населення Львова — понад сто тисяч осіб! Місто мало понад двісті синагог і було справжнім центром єврейської культури. Саме тут, у Лемберзі — так місто називали на їдиш — у тисяча дев'ятсот четвертому році вийшла Перша у світі щоденна газета мовою їдиш — «Лембергер Тогблат»!

    Єврейські кондитери, пекарі, власники кав'ярень — усі вони формували смак Львова століттями. Штруделі, пляцки, мигдалеве печиво — це не просто «галицька кухня». Це переплетіння ашкеназьких, австрійських і польських традицій. «Цукерня» стала одним із перших закладів, що після розпаду Радянського Союзу продовжив ці довоєнні традиції. Рецепт їхнього торта «Ностальгія» принесла пані Ґєня, яка працювала ще в готелі «Інтурист» — нині «Жорж». А тістечко «Кремівки» потрапило в меню через спогади Папи Римського Івана Павла Другого про улюблені солодощі юності.

    Чи знаєте ви, що в інтер'єрі «Цукерні» досі стоять відреставровані «Віденські» стільці — ті самі, що пам'ятають часи Австро-Угорщини? А масивна антикварна шафа періоду львівської сецесії потрапила сюди з приватної колекції власниці закладу.

    Кожна тістечка тут — це маленький акт пам'яті. Пам'яті про місто, де колись на кожному розі звучав їдиш, а запах свіжої випічки єднав людей різних віросповідань за одним столом.

  13. 13. Ресторан «Купол» — польська кухня в прихованому дворику

    вулиця Чайковського, 37, Львів

    Зупиніться на мить біля цієї непримітної арки... і загляньте всередину. За нею ховається один із найбільш атмосферних ресторанів Львова — «Купол». Але перш ніж ви сядете за столик, послухайте історію цих стін.

    Будинок, у якому ви зараз стоїте, був збудований у тисяча дев'ятсот десятому — тисяча дев'ятсот одинадцятому роках за проєктом архітектора Адама Опольського, у стилі так званої «романтичної» сецесії. Опольський — випускник Львівської Політехніки, який згодом став головним архітектором міста Стрий і спроєктував десятки будівель по всій Галичині.

    А тепер — історія кохання. Кажуть, що цей будинок колись належав родині Монне де ля Тур. Саме з цією родиною пов'язана одна з найромантичніших львівських історій. Тисяча вісімсот шістдесят шостого року на балу в Стрілецькому товаристві у Львові польський художник-романтик Артур Ґроттґер познайомився з шістнадцятирічною Вандою Монне. Він бідний живописець. Вона донька заможного депутата. Через десять днів він зізнався їй у коханні!

    Але їхня історія обірвалася трагічно. Ґроттґер помер від легеневої кровотечі у грудні тисяча вісімсот шістдесят сьомого року на курорті Амелі-ле-Бен у французьких Піренеях... Йому було лише тридцять років. Ванда, попри спротив родини, продала свої прикраси та частину посагу, перевезла тіло коханого з Парижа до Львова і поховала його на Личаківському цвинтарі — на місці, яке він сам обрав під час їхньої спільної прогулянки.

    А чи знаєте ви, що донькою Ванди стала Мариля Вольська — відома львівська поетеса, яка поклала матері в труну пасмо волосся Ґроттґера? Кохання, що пережило смерть.

    Ресторан «Купол» відкрився тут у тисяча дев'ятсот дев'яносто сьомому році, а його вишуканий інтер'єр створила відома львівська художниця та дизайнерка Олена Турянська. Вінтажні меблі, портретні фото на стінах, старовинні дрібнички на полицях — усе це відтворює атмосферу Львова початку двадцятого століття. А сама вулиця, до речі, раніше звалася Цитадельною, потім Чайковського, і лише у двадцять другому році їй повернули історичну назву — Цитадельна. Зайдіть у дворик, сядьте за столик... і замовте щось з польського меню. Тут, серед старих стін і тихої музики, Львів говорить з вами мовою минулого століття.

  14. 14. Lviv Handmade Chocolate — семиповерхова шоколадна фабрика

    вулиця Спаська, 3, Львів

    Зупиніться на мить і вдихніть... Відчуваєте? Повітря тут солодке. Ви стоїте перед Львівською майстернею шоколаду на вулиці Сербській, три. Семиповерхова шоколадна фабрика прямо в серці міста! Але перш ніж зайти всередину, я розкажу вам те, чого не знає більшість туристів.

    Почнімо з самої вулиці. Назва «Сербська» — це радянська спадщина тисяча дев'ятсот сорок четвертого року. Серби тут Ніколи не жили! Від Середньовіччя ця вулиця називалась Торговиця Шкоцка, бо саме тут євреї торгували худобою. Слово «шкоцка» — це, ймовірно, спотворене польське слово «скотська», тобто від слова «скот». Хоча існує й романтичніша версія — нібито тут жили Шотландські купці, і під час археологічних розкопок справді знаходили подвійні шотландські пенні тисяча шістсот тридцять другого року!

    А тепер про шоколад. Чи знали ви, що перший шоколад у Львів привіз швейцарець італійського походження Домінік Андреоллі ще у тисяча вісімсот третьому році? Він відкрив цукерню на площі Ринок у кам'яниці двадцять дев'ять, і солодощі стали Настільки популярними, що навіть прохід від вулиці Театральної до його крамниці назвали пасажем Андреоллі.

    А ось і легенда. Кажуть, що одного дня, пакуючи замовлення, кондитер випадково загорнув шоколад у папірець, на якому його маленький син написав: «Ти найкращий, і робиш хорошу справу». Клієнт подумав, що це послання йому... і був глибоко зворушений. Так з'явилася традиція вкладати побажання-передбачення у шоколад. А полотняний мішечок із такими солодощами львів'яни назвали «Торба Щастя»!

    Сама ж Львівська майстерня шоколаду народилася у двох тисячі дев'ятому році. Все почалося на звичайній львівській кухні, де співзасновниця Наталія Дубова за п'ять днів власноруч виготовила чотири тисячі цукерок! Серед них — легендарні «Франц і Йосип» та «Бернардинки». Другого серпня дві тисячі дев'ятого року саме тут, на Сербській, відкрилася перша маленька крамничка — лише кілька столиків для кави й велика скляна вітрина. А сьогодні це — семиповерхова шоколадна імперія, одне з найпопулярніших місць у Львові.

  15. 15. Шкоцька кав'ярня — де математики вирішували задачі на серветках

    вулиця Тарнавського, 2, Львів

    Зупиніться на мить і уявіть: тисяча дев'ятсот тридцяті роки, Львів... Ось це кафе, де сидять кілька чоловіків за мармуровими столиками. Вони не їдять і майже не п'ють каву. Натомість вони Пишуть... олівцями прямо по мармуру! Формули, рівняння, докази... Це математики Львівської школи, і це місце — легендарна Шкоцька кав'Ярня, Kawiarnia Szkocka.

    А як усе почалося? Історія схожа на казку. Літо тисяча дев'ятсот шістнадцятого року, Краків, парк Планти. Професор Гуго Штайнгауз прогулюється вечірньою алеєю і раптом чує слова «інтеграл Лебега»... Це був абсолютно новий на той час термін, відомий лише вузькому колу фахівців. Заінтригований, він підходить до лавки, де сидять двоє молодих чоловіків — Стефан Банах та Отто Нікодим. Так сталося найвАжливіше, як казав сам Штайнгауз, його «найбільше математичне Відкриття» — відкриття Стефана Банаха.

    Пізніше вони перебралися до Львова і зібрали навколо себе блискучу групу — Мазур, Улям, Кац, Качмаж, Шаудер. Засідання у Шкоцькій кав'ярні тривали годинами! Станіслав Улям згадував один сеанс із Банахом та Мазуром, що тривав Сімнадцять годин без перерви!

    Але ж кожного вечора офіціанти стирали з мармурових стільниць усі їхні формули. Результати гибли безслідно. І тоді дружина Банаха, Люція, придумала рішення... Вона купила товстий зошит і залишила його у власника кав'ярні! Так народилася «Шкоцька Книга» — одна з найвідоміших реліквій математичного світу. Перший запис зробив Банах сімнадцятого липня тисяча дев'ятсот тридцять п'ятого року.

    Усього до книги потрапило сто дев'яносто три задачі, записані переважно польською, але також німецькою, російською, французькою та англійською. За розв'язання призначалися нагороди — кава, пиво, пляшка вина... Але найцікавішу нагороду запропонував Мазур за задачу номер сто п'ятдесят три, записану шостого листопада тисяча дев'ятсот тридцять шостого року. Він пообіцяв... Живу Гуску!

    Останній запис зробив Штайнгауз тридцять першого травня тисяча дев'ятсот сорок першого — за три тижні до нападу Німеччини на Радянський Союз. Це була задача про розподіл сірників у коробці... натхненна звичкою Банаха курити без упину.

    А та жива гуска? Тридцять шість років тому Мазур дав обіцянку... і Дотримав її! У грудні тисяча дев'ятсот сімдесят другого року шведський математик Пер Енфло приїхав до Варшави, і на урочистій церемонії старенький Мазур вручив йому Справжню живу гуску. Церемонію транслювали на всю Польщу!